Винничук вийшов на тропи війни:

 "Але так званий переклад Діани Клочко, на жаль, виявився примітивною халтурою. Чудернацькішого перекладу мені ще не доводилося зустрічати. Вишуканий інтелігентний стиль відомого поета й есеїста, його смачнющі метафоричні винні описи, які ледь не силоміць тягнуть тебе до келиха, щоб і собі спробувати відчути те, що відчув автор, перетворилися на нестравну жвачку, на якийсь тупий дерев’яний текст, якого могло породити хіба провінційне турагенство." звідси

* там за посиланням ще немало ядучо-саркастичних рядків, пан Юрій не пошкодував жовчі. Але журналістська етика передбачає рівні права сторін - і Літакценту, маючи у портфелі такі закиди, варто було б попрохати п. Діану написати відповідь, виклавши одразу два матеріяли. Натомість відповідь п. Діани розміщена на иншій платформі:

"І ще обережніше я хочу спитати пана Юрія, чи знає він щось про історію цієї книжки? А саме про те, що кожен переклад (як мій так й інших перекладачів, та і дизайн, і верстка) був узгоджений з паном Ігорем Померанцевим? Що він сам обговорював письмово введення отих самих, вказаних «ізмів», саме тому, що знає українську і має свій погляд на принципи перекладу його творів? Ні?" звідси

мені ж лишається сподіватися, що кілька флеймів, які збурилися через цю полеміку не минуть дарма для всіх, хто має справу з текстами і редаґування та коректура припинять, нарешті, бути пустим звуком.