Два інтерв'ю з двома Матіяш:

Дзвінка Матіяш:

"Часом трапляється щось напрочуд суголосне. Скажімо, нещодавно я читала Лінор Ґоралік. У неї є збірка оповідань «63 дуже короткі історії». А в мене будуть «Історії про дощ, троянди та сіль» і їх «15 + 15 + 15». Я прочитала Лінор, і якось це було мені дуже близько. Хоча ми насправді дуже різні – і за стилістикою, і за тематикою… Але щось таке було, що зачепило. І може, воно теж якось відгукнеться.

— Що це має бути за книжка?
— Це буде книга оповідань із трьох частин, у кожній — по 15 текстів. Перша частина про дощ, друга – про троянди, а третя – про сіль. Перша й друга частини вже є, а третю я тепер пишу. У першій частині кожне оповідання присвячено комусь із моїх друзів, і це би можна зробити з усіма іншими частинами (бо друзів ще залишилося багато), тільки-от не було в мене внутрішньої мотивації це робити. Тож хай ті оповідання кожен присвячує собі сам, якщо знайде серед них «своє». Коли я писала про дощ, то дуже чітко собі уявляла ту людину, якій це присвячувала. Вони, здається, були як співавтори. Якби не вони, цього б не було. Я дуже відчувала присутність цих людей у моєму житті, коли писала. І коли я вже написала ці історії і думала про те, як би можна було презентувати таку збірочку, то уявляла собі таку картину: (якби) можна було зібрати цих усіх людей в одній кав’ярні, нехай би вони побули поруч одне з одним, порозмовляли. Мені явно хотілося чогось більшого за літературу – так, наче шматок життя якось притягнути чи приклеїти до тексту…"  звідси

Богдана Матіяш:

"- Ваша лірика, зокрема й остання книжка, носить дуже інтимний, особистісний характер. Чи немає у Вас остраху відпускати ці вірші у широкий загал?
- Знаєте, уже немає. З попередньою книжкою він був дуже великий. Пам`ятаю, що посеред перших читань мені ставало справді лячно: хотілося встати й кудись побігти, бо все, про що ти говориш, є не просто інтимним, а найінтимнішим. А зараз я вже не бачу сенсу писати якось інакше, не бачу сенсу писати про речі, які мене не заторкують. Є такі інтимності, про які варто писати, які можуть комусь справді стати в пригоді. Тобто для мене набагато більшим смутком стало б те, якби знову з`явився той острах." звідси

* добре.