Тарас Прохасько:

"А чому, на вашу думку, українці – народ такий, даруйте, серливий? Хтось із публіцистів казав, що це від рабства – мовляв, повсюди гадимо бо воно не наше, а “панське”. Ще хтось припускав, що в нас проявляються гени кочівників, які не замислювалися над тим, аби берегти навколишнє середовище, бо воно постійно мінялося...

Гадаю, в українського народу це все через нелюбов до себе. Та мене тішить, що цю рису (любов) можна виплекати, якщо не боятися визнати її в собі. Це незнання самого себе, своїх потреб. Це затлумлення себе сторонніми речами. От власне нелюбов до себе породжує шалений індивідуалізм. Тому що нелюбов до себе – це взагалі заперечення любові, а втечею від цього є індивідуалізм. Така людина, наприклад, підтримуватиме ідеальну чистоту в себе на подвір’ї, але свинячитиме на природі, мовляв, подвір’я – це моє і нехай мене ніхто не чіпає, а все решта мене не стосується."  звідси

* починає з'являтися якесь внутрішнє роздратування, коли літератори говорять на політичні теми. Дуже від цього втомився.