Про друкарські машинки

згадав "УТ".

"Мої клієнти – це поети, письменники. Є один відставний полковник – мемуари пише. Розповідає: «Міг би на комп’ютері працювати, але коли сідаю писати, мені обов’язково потрібен ритм – ритм друкарської машинки. Я друкую й одночасно згадую, тож за цим ритмом мені простіше це все викладати на папір. А на комп’ютері того не можу – не відчуваю зв’язку з апаратом». Люди старшого віку інколи кажуть – їм потрібна друкарська машинка, а далі текст уже перенесуть у комп’ютер їхні діти." звідси

Ну і там письменницькі коментарі - мовляв, прогрес - відстій, нам зі стилом і глиняними табличками комфортно.

А я згадав Довлатова:

"Лев Никулин, сталинский холуй, был фронтовым корреспондентом. А может быть, политработником. В оккупированной Германии проявлял интерес к бронзе, фарфору, наручным часам. Однако более всего хотелось ему иметь заграничную пишущую машинку.
Шел он как-то раз по городу. Видит - разгромленная контора. Заглянул.
На полу - шикарный ундервуд с развернутой кареткой. Тяжелый, из литого чугуна. Погрузил его Никулин в брезентовый мешок. Думает: "Шрифт в Москве поменяю с латинского на русский".
В общем, таскал Лев Никулин этот мешок за собой. Месяца три надрывался.
По ночам его караулил. Доставил в Москву. Обратился к механику. Тот говорит:
- Это же машинка с еврейским шрифтом. Печатает справа налево.
  Так наказал политработника еврейский Бог."

* в отдам_даром_уа реґулярно дарують друкарські машинки. І я реґулярно не встигаю зайняти чергу, хоча геть би не відмовився - друкувати навряд чи, але мати вдома хочу.