Про межу між благодійністю і піаром

Ось тут дехто підтримує, а дехто чморить людину, яка за власні кревні гроші передплатила кілька видань у свою сільську бібліотеку. Мовляв, чувак піариться і хвалить себе.
"Люди! Вьі же не люди, вьі же звери!" - згадується репліка, здається, Вєри Холодной з фільму "Раба любви".
Який, блядь, піар? Де? Перед ким? Перед 1358 учасників Чомусика, з яких активно читає дайбо 10%? Мозок увімкніть.

От Фіш теж підтримує. Теж, певно, піариться. І мене згадала. Ну вже точно, бо я піарюся. І це, блядь, все, що ми вміємо робити. На піарі коханих себе ми і закінчуємося.
Це ж хто навчив людей так мислити? Кому настільки промили мізки, що він перестав бачити добрі справи і звинувачує людей у пошуку вигоди для себе? Хто змусив розучитися думати?

От сьогодні зранечку до мене в двері подзвонили дві жіночки. Від імени місцевого кандидата в мери вони розпитували, записуючи на ґлянцевих кольорових бланках, що мене хвилює в долі Житомира. Обіцяли передати кандидатові, щоб той потурбувався, бо хто ж потурбується, як не кандидат. Так от - оце - піар і пиздьож. Тому що Житомир з його проблємами не всрався ні кандидатові, ні тим жіночкам, вони цим займаються заради бабла. Бо крім кольорових бланочків з власною символікою, кандидат для міста ніхуя не зробив. І ясен пень, не факт, що зробить, бо витрачене бабло ж повертати треба.

А ось людина вже витратила свої кревні на бібліотеку свого села. І мріє, щоби її прикладом надихнулися. І теж почали щось передплачувати за свої кревні. Чи дарувати книжки зі своєї бібліотеки в абонемент. І срати їй, цій людині, хотілося на власний піар. Ніякої вигоди з того, що в бібліотеці буде щось, забезпечене нею, вона не отримає. Ну, може - безкоштовну перереєстрацію на наступний рік, і то не факт. Бо, блядь, не заради того робилося.

Коли в країні держава не здатна виконувати свої функції в повному обсязі, або, як у нас, коли держава виконує свої функції не на користь держави, є сенс, не порушуючи законів і всього такого, перебрати ці функції на себе. Бібліотеки мені видаються найзручнішим способом такого перебирання функцій. Ось уже років 7-8, як я постійно приношу щось із книжок у дарунок бібліотеці. І буду робити це далі. Хіба от не передплачував поки нічого, бо не довіряю пошті, але, мабуть, і це зроблю. Бо в Житомирі нема де прочитати Кур'єр Кривбасу. Абсолютно. Ніхто не передплачує. Я колись то робив, але приходили погано, то я припинив.

Так от, я - не піарився. І не піарюся. Власне, мені є на чому піаритися, слава Богу, не тільки книжки в бібліотеку дарую. Але я дуже хочу, щоб ви втямили, що дарувати книжки і передплату бібліотекам - це просто, приємно, дешево і дуже корисно. Для найрозумніших - алгоритм дій:

1. Прийти у найближчу бібліотеку (чи єдину, яка є);
2. Спитати, які періодичні видання і книжки потрібні найдужче, взяти координати;
3. Оформити на пошті передплату, отримати квитанції;
4. Занести у відділ комплектування бібліотеки квитанції і кілька стосів книжок, які будуть потрібніші тут;
5. Повторювати з передплатою по мірі збігання терміну, а з книжками - при кожному відвідуванні бібліотеки.

Ніхто не змушує вас віддавати нові книжки. Ми з Шунею часто купуємо сучукрліт, якого якось досі не було в хаті у місцевому букіністі по 5-10 грн за томик. Книжки видані у 2000-х, цілком пасують. Прочитуємо і даруємо. На 100 грн 10-20 книжок можна взяти. Пару разів на пиво не сходити. Зате ті книжки потім може читати 30 000 читачів обласної бібліотеки. 

Ну і про піар. Обіцяю кожному, хто вчинить за наведеним алгоритмом і наведе тому якісь докази - окремий пост з піаром. Авдиторія жж і стенделону активніша і більша, ніж в чомусика. Це якщо кому на піарі так залежить.