Богдана Матіяш:

"- Чи не хотілося тобі колись – можливо, мимохідь – починаючи писати рядок, продовжити його ще одним, таким чином написавши прозу?

- Колись щось таке вже було. Один текст більший (повість) лишила в комп'ютері. Не стала її друкувати. То був би кепський прозовий дебют. Якби можна навчитися писати прозу тією мовою, якою пишуться листи до друзів, – приватною, світлою і лагідною, – напевно, так, я би хотіла її писати. Мені тепер у літературі чи не найцікавіше, коли в ній можна говорити так, як говориться до друзів. А отже, про речі, які справді тобі важливі, хоча комусь збоку вони могли би здатися тотальною дурницею; речі приватні, фактично без “літературності”. Щоправда, підозрюю, що коли так писати, то це виламуватиметься поза літературний жанр, а може, й поза літературу як таку." звідси