Олесь Ульяненко:

"- Ви часто наголошуєте, що не любите мистецькі тусовки. А яке ваше коло спілкування?

- З митцями хоч-не-хоч, але мусиш перетинатися. Це – твоя майстерня. Та вони – як ті піранії в акваріумі. Кожен – геній. І кожен геніальніший за іншого. Намагаюся триматися скромніше. Не люблю з’являтися на публіку. Я – самотній вовк. Порода у мене така. Краще лапу собі відкушу, ніж на мотузці мене триматимуть. А серед мистецької тусовки є кілька справді геніїв, а решта, і їх більшість, – бездарі. Зараз модно говорити не твір, не роман, а “текст”. Негативно до цього ставлюся. Слово було Бог, і Бог був слово. А називати літературу текстом – це профанація. Текст може у клозеті висіти чи на паркані. А зараз багато молодих “текстовиків”. Сідають, строчать щось і виходить у них текст, а не твір. Та й що від них хотіти? Молоде покоління корінням тримається за попереднє, яке має бути чорноземом для нової парості. А наше покоління було якесь таке... Усі повиростали каліками – моральними, фізичними. Усе нам з ніг на голову ставлять. Навіть із Шевченка зробили сільського дядька. А він був денді, геніальний художник, вихований, інтелігент, знав кільканадцять мов... Нелегко йому жилося. Але це була людина Божа." звідси

* приємно прочитати, всім раджу.